14 серпня 1995 року було освячено хрест на місці будівництва храму, а у липні 1996 розпочато будівництво фундаменту. Півтора десятиліття минуло з того часу, і ми маємо тепер чим пишатися: зведено чудовий храм завдяки силам духовенства району (на чолі із благочинним митрофорним протоієреєм Василем Ліщуком) та значній фінансовій підтримці мешканців Млинова. Ніщо не стало на заваді облаштуванню Божого Дому: ні світові кризи, ні виборчі перипетії, ні невтішні «віщування» про наближення кінця світу.
У листопаді 2003 року було освячено і встановлено перший із семи хрестів, а 12 липня 2006 року у день славних і все хвальних первоверховних апостолів Петра і Павла – храм увінчався останнім, сьомим хрестом. Однак роботи із облаштування храму не закінчилися, адже потрібно було ще встановити вікна, двері, підлогу…
Освячення храму відбулося 21 листопада 2008 року. Божественну Літургію очолив владика Євсевій, митрополит Рівненський і Острозький, йому співслужили священики Млинівського та інших благочинь. Сотні прихожан і гостей із різних сіл стали свідками освячення Престолу і храму.
Не було ще у храмі ні розписів, ні підлоги, ні тепла, однак це не відштовхувало, а навпаки ще більше гуртувало людей: кожен хотів долучитися до роботи. А її було чимало! Та й досі вистачає.
Однак ми не обмежуємося лише будівельними клопотами. Храм – це у першу чергу місце спілкування з Богом, місце, де можна поділитися і горем, і радістю. Тому й маємо вже свої традиції. Щороку тут проходять різні свята: Свято колядок, Свято матері, Великодні дзвони, Свято першої Сповіді та урочистого Святого Причастя, Свято Миколая.
Влітку 2011 року було завершено фасадні роботи, які тривали 2 роки. За цей час храм було поштукатурено і пофарбовано, написано ікону архистратига Михаїла, встановлено навіс над вхідними дверима, відремонтовано дах, який протікав у кількох місцях. Усі ці клопоти лягли на плечі настоятеля протоієрея Тараса Варварука. І сподівання виправдалися. Храм став окрасою містечка, його видно за кілька кілометрів на під’їзді до Млинова. Ще б пак! Цей красень, здається, увібрав у себе усю блакить українського неба, а куполи виблискують золотом, наче лани стиглої пшениці, якою так багата наша рідна земля.
Інтер’єр храму також поступово змінюється: у вівтарній частині сліпучо-білі стіни покриваються чудовими розписами, які вражають своєю величчю. Усі, хто тут працює, докладають чимало зусиль, аби у Божій Оселі було затишно, де можна було б відпочити душею, поспілкуватися з Богом, адже у кожного є що Йому сказати, за що перепросити, подякувати. |
|