Найщемливіші миті пережили кількасотеньвірян у Млинівському Свято-Михайлівськомухраміпісля того, як настоятель о. Тарас представив гостей, якіцьогонедільного дня завітали до святиніізЗакарпаття та Прикарпаття. Зокрема, ізЗакарпаття на богослужіння та на зустріч з о. Тарасом – бойовим побратимом їїсинаВолодимираЦірика – «Оси», прибула мама героя – паніСвітлана, бонавічно 23-річний Володя не зможецьогозробити - вінзагинувсмертюхоробрих на Донбасі при захисті державного суверенітету та територіальноїцілісностіУкраїни в липні 2017 року.
Ще одна гостя – ЄвдокіяСтепанівна Веприк-Попович – «мама Пісків» - так її величали захисникиУкраїни на передньому краю оборони. ГостювалоуМлинові і подружжяВолодимираБичкова та Ірини Шевчишин – їхнєкоханнязцементувалавійна. Усітроє служили в підрозділі, у якому в кінці 2015 року послух капеланавиконував о. Тарас (Варварук).
Бойові побратими відвідали капелана
Найперше – вірянизвернулиувагу на своєріднийпатріотичнийкуточок у Свято-Михайлівськомухрамі, де знайшлосямісце картинам місцевоїхудожниціНіниАвгустін, на яких вона своїммистецьким талантом увічнилагероївізМлинівщини, якізагинули на сходіУкраїни. Є там іншіречі, пам’ятні настоятелю церкви, а такождорогівсіммлинівчанам. У тому куточкутривалий час знаходилася картина, героївякоїбагато людей знало: священика Тараса Варварука і командира роти одного з фронтовихпідрозділівукраїнськоїарміїВолодимираЦірикаізЗакарпаття, який разом із побратимами стояв в оборонірідного краю на Донбасі.
Коли військовогокапелана о. Тараса ВарварукаізПервомайськоговідвозили в Піски, то за ним прибувавтомобіль і якийсьмолодийхлопець.
- І щоцядитинаробитьнавійні! – така думка в цімитіприйшла в голову священику.
Цією «дитиною» був не хтоінший, а командир ротиВолодимирЦірик, якогоповажалибойовіпобратими і боялися вороги.
У кінцігрудня 2015 року о. Тарас повернувся до своїхпарафіянізтривожнихприфронтовихПісків. А ротнийВолодимирЦірикгероїчнозагинуввлітку 2016 року. Власне, доля цього 23-річного офіцераізЗакарпаттяпорідниламлинівчанізтимчудовимкраєм і його людьми.
Зрозуміло, щонезатишно у тому скорботномужиттєвомусюжеті, змоделюваномутрагічнимивоєннимиобставинами, почувалася мама старшого лейтенанта ВолодіЦірика – СвітланаІванівна, адже на війні вона втратилаєдиногосина! Чизнайдеться у світітакийпристрій, якийбизмігвимірятибільматеринськогосерцявідтакоївтрати? Однак у тих гірких і трагічнихобставинахпаніСвітланавистояла. Може, самепідтримка о. Тараса, вірян, вихованців і вчителівнедільноїшколисвятині з райцентру на Іквіскріпилиматеринськумужність, наповнилиїїсерцевірою і благодатнимижиттєвимиорієнтирами.
- Ви склалинезмірну жертву на вівтарсвободи і незалежностіУкраїнськоїдержави, - звернувся о. Тарас до СвітланиІванівни. – Тож нехай ту жертву, яку склаливи і ваша родина, прийме Господь Бог. А кров вашогосина нехай проросте зерном, яке заколосить миром і спокоєм нашу землю! Такігерої, як ваш син, навічноувійшли на сторінкиісторіїнашоїкраїни! ВклоняюсявсьомуЗакарпаттю, яке народило Українітакихвоїнів, ізякими я мав честь служити!
В енциклопедіюматеринськихвисловів і вдячності, мабуть, слід занести слова мамиВолодіЦірика:
- Я втратиласина, але знайшла вас усіх! Теперумене сини всієїУкраїни!
«Цірик» із молдавської означає «Воїн»
ЗгодомСвітланаІванівнарозповіла про сина. У три роки Володя навчивсячитати. Дитячііграшки – конструктор і танки. У першомукласі читав 120 слів за хвилину – вчителібуливдячні за такудошкільнупідготовку. Як бонус Володі - у 7-8 класахпридбаликомп’ютер за обіцянку не ходити на танці, допоки не змужніє. Вступив до військовоголіцею в Мукачеві. Там один ізкомандирівпросвітив, що «цірик» у перекладі з молдавськоїозначає «воїн».
Хочматуся не хотіла, абисинбуввійськовим, він вступив до Львівськоїакадеміїсухопутнихвійськ. Спробимамипіслязакінченнянавчанняпрацевлаштуватийогонеподалікріднихмісцьбулибезуспішними: розпочалисябойовідії на сходіУкраїни, тожВолодимирЦірик знав, де йогомісце.
В колекціїматеринськиходкровень і ці слова:
- Хочу, щоб у кожноїмамибулитакідіти, як Володя. Без перебільшення, цебуласправді золота дитина!
Мабуть, варточитачамрозповісти і про те, як у сні Володя навідавсядо мами:
- Мамо, передай усім, що скоро закінчитьсявійна. Ми з хлопцямивже так Господа допросилися, щоВінпообіцяв нам завершитивійну.
Як бачимо, і в піднебессіукраїнськийлицарпереймається нашими клопотами. Дай, Боже, абизбувся той сон легендарного «Оси». Пошли йому, Господи, Царство Небесне і вічнупам’ять у народінашому.
НінаАвгустін вручила СвітланіІванівні картину, на якійсерцехудожницізакарбувалоїїсина у товаристві фронтового побратима - о. Тараса Варварука. Нехай цейдоробокмлинівчанкинагадуєненьці про любого сина, а також про тих, хтобереже в своїхсерцяхпам’ять про воїнаізпозивним «Оса»…
Хто ти, «Мамо Пісків»?
Про ЄвдокіюСтепанівну Веприк-Пововичмлинівчаничули не тількивідотця Тараса – вона по праву стала живою жінкою-легендою українсько-російськоївійни. ПроСтепанівну писали в засобахмасовоїінформації, вона булагероїнеюрадіопередач. Хто ж вона, «мама Пісків»?
Працювала у поліклініці в Надвірній на Івано-Франківщині, опікуваласяендоскопічною службою. Коли на сходіУкраїнирозпочалисябойовідії, вперше на Донбаспоїхала з колегами як волонтер налагодитимедичну службу. Зрозуміла, що наскоком всього не осягнеш. Повернулася в Надвірну. Оформилася на пільговупенсію – і добровольцем на війну. До речі, втакомустатусі служила там три роки – до 2017 року, коли сімейніобставинизмусилиповернутися в родинне коло.
ЗначначастинафронтовихбуднівЄвдокіїСтепанівни минули біля села Пісків на Донеччині. Під час загостреннябойової обстановки пережила там випробуванняфронтовим пеклом у 2014 – першійполовині 2015 року. І хочазгодом стало трохиспокійніше, але небезпеказавжди і всюдичатувала на українськихвояків. Підзавісу 2015 року в підрозділприбувкапелан о. Тарас Варварук. Як і для багатьоххлопців, ЄвдокіяСтепанівназамінилайому і маму, і сімейноголікаря, і вчителя. Їївсюдисущий «Міцубісі», яким сама вправнокерувала, вивозивпораненихзіскладнихфронтовихлабіринтів. Родинидвохвійськовихрозвідниківмаютьзавдячуватилікарці за те, щопораненихбійціввивезла у безпечнемісце і надала першу необхіднумедичнудопомогу, врятувавшиїмжиття.
А цей факт претендуєякщо не на рекорд, то на окремуподяку медику з Надвірної: упродовжтрьохроківперебування на війніжоденізпораненихпобратимів, якимиопікуваласянадвірнянка, не помер нівідосколків, нівід куль, нівідзахворювань. Мабуть, лишезаступництвоВсевишнього, високафаховапідготовкапаніЄвдокії і незбагненнірозумувіражідолі могли забезпечититакий результат медичнійслужбівійськовогопідрозділу…
ЄвдокіяСтепанівна взяла слово у храмі і пригадалакількаепізодівслужби у Пісках та іншихмісцяхДонбасу: як отець Тарас молився за здоров’яїїмами Анни і внучок Анни-Анастасії та Анни-Софії, як через мобільний телефон слухали колядки у виконаннідитячого хору Свято-Михайлівської церкви, а місцевий люд дивувався, «как харашо ребята поют», як їх поправляли – не «поют», а колядують. А ще, як місцеважінка у свято архістратигаМихаїла рубала дрова і покалічила ногу, як з тієюжінкоюзгодом проводили релігійний всеобуч. Так, на сході є до чогодокласти рук, але найбільше там потрібна наша спільна духовна толока.
І щеневеличкий штрих до розповіді про «маму Пісків»: ниніавтомобіль «Міцубісі», якийкількароківбувнадійною і незамінноюпідтримкоюпаніЄвдокії, вітчизнянікіномитцізнімають у фільмі про Іловайськутрагедію. Дасть Бог – з часом переглянемо кадри тієїкартини і середтисячігероїв, численнихкінодеталейвиокремимояпонськутехніку, яка надійно служила українцям при захистісвоєїземлі…
Кохання на війну не зважає
У підрозділіЄвдокіїСтепанівни служила Ірина Шевчишина – «Артистка». І не тільки за вроду дали їйтакийпозивний, а й за те, що до справисвоєїставилася як до мистецтва. На війніміж «Артисткою» і лицаремукраїнськоговійськаВолодимиромБичковимспалахнулаіскракохання, яку не змоглипогаситинікулемети, нігармати, нібудь-яка ворожа зла сила. До речі, Володимирперебувавв одному бліндажеві з о. Тарасом. Нехай світлепочуттяІрина і Володя гіднопронесутькрізь роки, десятиріччя. Нехай на ватрі того кохання зародиться новежиття – як пам’ять про побратимів, які не стали батьками. І, на жаль, вже не стануть…
Віталій Тарасюк
