У Млинові на приміщенні районного центру дозвілля відкрили меморіальну дошку Вадиму Баласу
Коли народжується людина, то на небі спалахує нова зірка. Але зірки світять по-різному: одна – яскраво, інша – ще яскравіше, а деяка палає, іскриться, від неї спалахують інші зірки. Так і в долях людських. Лише одиниці живуть, віддаючи свій талант, тепло, щедрість душі іншим людям. До таких особистостей належав млинівчанин Вадим Балас – особа полум’яного темпераменту, творчого шаленства, хоча в тому шаленстві дочасно згорів, упав на пів шляху, а нам лишив нев’янучу красу своїх пісень.
Саме такі слова пролунали на урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь обдарованого Богом талантом митця, заслуженого працівника культури України Вадима Баласа. Уродженець Боярки, випускник Луцького музичного училища, викладач Млинівської музичної школи, організатор народних хорів у Владиславівці, Малих Дорогостаях, Добрятині, керівник хорів педагогів та лікарів району, художній керівник районного центру дозвілля, керівник народного ансамблю народної пісні тієї ж культосвітньої установи, соліст квартету «Байда», музичної школи та РЦД. Українські народні пісні в його виконанні – окраса будь-якої концертної програми. Щирий син волинського краю натхненно примножував славу хорового мистецтва.
В останній відтинок часу Вадим Васильович керував нотним хором Млинівської Свято-Михайлівської церкви. І саме цей духовний порив став його лебединою піснею. 18 листопада 2010 року страшна безжальна звістка за лічені хвилини облетіла весь район, чаїним плачем пронизала серце кожного, хто на життєвих дорогах причащався «баласовою щирістю, людяністю». В одну мить яскраві кольори осіннього дня стали тьмяними і невиразними – двері в дім навстіж розчахнула раптова, а тому й несподівана смерть: не стало оксамитового баритона ріднокраю.
Громада вшанувала пам’ять талановитого митця хвилиною мовчання.
Відкрили меморіальну дошку син Вадима Васильовича – Роман Балас і голова райдержадміністрації Петро Рухер.
ВІН ПОТРЕБУЄ МОЛИТОВНОЇ ПІДТРИМКИ
Настоятель Свято-Михайлівського храму УПЦ Київського патріархату о. Тарас Варварук за духовної підтримки нотного хору, у якому до останніх миттєвостей на білому світі славив Всевишнього Вадим Балас, відправив поминальний молебень і освятив меморіальну дошку.
-На місці вічного спочинку,- зазначив о.Тарас,- тіло Вадима знайшло для себе обитель. Там родина встановила прекрасний пам’ятник, там часто можна побачити людей, які ставлять квіти, свічки, лампадки і моляться, схиливши голову. Це все, що можемо зробити для його тіла. Але душа відійшла до Господа Бога, стала перед його престолом і дає відповідь за все своє життя, тож від вона нас потребує молитовної підтримки. Те, що сьогодні освятили дошку – це також пам’ять. І дай, Боже, щоб та колосальна справа, яку плекав покійний Вадим, не вмерла, а жила. І тоді справді, згадуючи митця, зможемо сказати:
- Душа його у блаженстві перебуватиме, а пам’ять про нього – з роду в рід!
ХАЙ БУДЕ ЗГАДКА ПОВСЯКЧАСНОЮ
Голова райдержадміністрації Петро Рухер наголосив, що 22 березня у краєзнавчому музеї на урочистості з нагоди ювілею Вадима Баласа переконався: пам’ять про мистецьку легенду Млинівщини слід увіковічнити в граніті. З цією ідеєю звернувся до родини, колективу районного центру дозвілля і за підтримки народного депутата України Олександра Дехтярчука відкрили меморіальну дошку не просто видатному митцю, а справді пісенній душі району і колективів, у яких творив. Небагато таких людей, які заслуговують такої пошани і звання. Не мав честі знати Вадима Васильовича, але за відгуками людей він вартий того, щоб згадка про нього була повсякчасною і безупинною.
Очільник району побажав, щоб відкриттям пам’ятної дошки митцю і чудовій людині ми перервали скорботний ланцюжок меморіальних знаків загиблим героям війни на сході України.
«ПАМ’ЯТАЙМО ПРО ТИХ, ЩО ГОРІЛИ ЯК СВІЧКИ»
Народний депутат України Олександр Дехтярчук зазначив: такі люди, як Вадим Балас, далеко від столиць формують наші села самобутніми, незабутніми. Можна прожити життя і лишити по собі чудовий академічний хор, який слухали на урочистості, лишити чимало пісень, здобутків, вдячних людей. Пам’ятаймо про людей, які горіли і горять як свічки.
Голова районної організації ветеранів України Микола Муляр упродовж кількох років виношував ідею встановлення пам’ятної дошки творчому побратиму Вадиму Баласу і, нарешті, його наміри реалізовані за всебічного сприяння районної і селищної влади та народного депутата. Цінними , біографічновагомими були спогади Миколи Івановича про численні спільні творчі заходи з Вадимом Васильовичем, в тому числі народження вікопомної пісні на слова Олександра Богачука «Моя родина – Україна».
«ЗАСЛУЖІТЬ ШАНУ, ЯК ТАТО»
Син Роман Балас підкреслив: я гордий, що в мене був такий тато. Він був візитівкою мистецького життя Млинівщини на межі тисячоліть. Без нього не обійшовся жоден культурно-просвітницький захід на теренах нашого краю і за його межами. Внесок тата у збереження культурної спадщини нашого краю – незмірний. Пан Роман подякував людям, які цьогоріч влаштували своєрідну толоку пам’яті тата, зокрема, Миколі Муляру, який достукувався у владні кабінети, голові райдержадміністрації Петру Рухеру, бо втілив ідею встановлення меморіальної дошки, наочно продемонструвавши, як слова влади не розходяться зі справами. Заодно Роман Вадимович побажав команді голови РДА, щоб усі починання, проекти були завершені на благо нашого краю, нашої держави, а також усім заслужити такої шани і поваги, як його тато.
ЗВОДИВ У ГАРМОНІЮ СОТНІ ГОЛОСІВ
Спогадами про Вадима Баласа поділилася Галина Шендера, яка упродовж багатьох років у 80-х роках минулого століття співпрацювала з ним в хорі освітян району.
- Коли виникали якісь гострі кути, щоб звести в єдину гармонію сотню учительських голосів, то Вадим заспокоював:
- Галя! Все буде добре!
Бувало, що хтось не прибував на концерт, накочувалася хвиля тривоги, та додавали впевненості Вадимова виваженість і спокій:
- Немає? Але ми зробимо, щоб усе було добре і гарно!
Хор працівників освіти посідав перші місця в обласних, республіканських оглядах і фестивалях художньої самодіяльності. Звісно, у тих творчих перемогах яскраво струменіла обдарованість Вадима Баласа.
УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З ГІТАРИ-СЕМИСТРУНКИ?
А двоюрідний брат Микола Гусак зазначає, що Вадим був наймолодшим серед братів Баласів і Гусаків. Родина Баласів була співочою – улюбленою піснею наших батьків була пісня «Летить галка через балку». коли батьки поверталися з церкви чи з якоїсь оказії, то завертали до Баласів і кожна така зустріч завершувалася співом.
Як я звільнився в запас після служби в армії, то подарував Вадимові гітару-семиструнку, він згодом навчився кількох акордів і не розлучався з інструментом.
Приємно було бачити Вадима в хорі Свято-Михайлівської церкви. До речі, під його музично-пісенним керівництвом співав у хорах Райсільгоспхімії і управління газового господарства і з обома на обласному рівні були першими. Схоже, що Вадим інакше і не вмів працювати.
Віталій ТАРАСЮК