“Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом», - ці слова Книги Еклезіястової наштовхнули парафіян Свято-Михайлівського храму Млинова на прощу до Чорткова і Зарваниці.
Підготувавшись як слід, ми вирушили ще затемна у цю далеку поїздку. Перші лагідні промені сонця торкнулися наших облич крізь вікно автобуса, а свіжий вітер остаточно прогнав сон та підготував нас до духовного очищення.
Свято-Покровський храм, на території якого знаходиться цілюще джерело, справив велике враження. Інтер’єр церкви вразив своєю вишуканістю, довершеністю, продуманістю кожної деталі. Велична Голгофа із зображенням гробу Господнього нагадала про те, що Христос помер за нас на хресті, змивши своєю кров’ю наші гріхи, перемігши пекло і смерть.
Після Божественної літургії біля цілющого джерела було відслужено Акафіст до Божої Матері.
На території церкви облаштовано купальню, у якій зцілилося вже чимало людей від різних хвороб, у тому числі від пухлин. Правда, наважитися на купання за не зовсім сприятливої погоди було нелегко. Тут, звісно, можна лише намочити руки, ноги чи вмитися, але знайшлися-таки бажаючі зануритися у воду повністю, мовляв : «Для цього ми сюди і їхали». Враження від купання передати словами важко. Якщо до цього відчувався холод, то після занурення здалося, що народився знову. Усе тіло легке, а в душі – особливе піднесення.
Крім того, усіх схвилювала розповідь о.Михайла Левковича про історію храму, каплички, купальні, а ще вразила алея «Стану душі». Здається, тут кожен камінь промовляє до окремо взятої людини, закликаючи до покаяння та чистоти.
Наступною нашою зупинкою стала Зарваниця – величний Марійський центр Західного Поділля – форпост християнської віри і джерело життєдайної сили українського народу. Саме тут, у церкві Пресвятої Трійці, знаходиться справжній скарб – чудотворна ікона Матері Божої. Вона одна із найдавніших в Україні, дійшла до нас із 13-14 століть крізь смерчі спустошень і пожежі лихоліть. Понад пів тисячоліття ідуть до цієї святині люди, несуть їй свої страждання, клопоти, хвороби і отримують зцілення. Кожен із нас приніс свої проблеми і просив Царицю Небесну про заступництво і благодать, а ще ми отримали благословення від молей святих, яке здійснив о.декан Володимир Топоровський.
Особливе враження на прочан справив собор Зарваницької Матері Божої, у якому ми також відслужили Акафіст до Божої Матері.
Неподалік собору знаходиться чотириярусна дзвіниця, увінчана куполом. Найбільш сміливі спільно з о.Тарасом піднялися на горішній поверх і побачили вражаючий краєвид, який відкрився звідти.
Та по-особливому щемливою була Хресна дорога, яку ми пройшли усі разом. На кожній із 14 зупинок згадували одну із подій останніх хвилин земного життя Ісуса Христа – від винесення вироку до поховання Думаю, це не залишило нікого байдужим і постійно нагадуватиме нам, що кожне погане слово, вчинок – це внесок у той тягар, під яким тричі падав Спаситель, ідучи на Голгофу.
По закінченні Хресної дороги ми піднялися до Свято-Троїцького монастиря Студійського уставу та монастирської церкви, де побували на богослужінні, колорит якого повернув нас у часи І.Франка та М.Коцюбинського. Ледь відчутні нотки гуцульських мотивів, дерев’яна архітектура (церкву збудовано без жодного цвяха) – чим не «Украдене щастя» чи «Тіні забутих предків».
У церковних крамницях Чорткова та Зарваниці ми змогли придбати ікони, релігійну літературу, аудіо та відеокасети релігійного змісту, запастися водою із цілющого джерела.
Найвищою оцінкою нашої поїздки стало бажання багатьох ще раз побувати у цих місцях, і вже не самим, а із сім’ями. Це й не дивно. Адже та духовна аура, гостинність людей, яких ми зустріли, не хочуть нас відпускати ваблять до себе. Думаю слід завжди пам’ятати : «Час розкидати каміння і час каміння громадити».
С.Швайчук