Нарід, який не пам’ятає свого минулого, не вартий майбутнього
Є на Млинівщині невелике село Малин, пам'ять про яке живе в пам’яті народній. Від того, що сталося 13 липня 1943 р., і через 69 років серце здригається, а нечувана жорстокість гітлерівців морозить душу: того дня у церкві спалили 850 мешканців села, в тому числі 105 дітей.
Саме сюди 13 липня 2012 року на запрошення настоятеля церкви св.Миколая отця Василя Гриника прибув наш кліросний хор на чолі з протоієреєм Тарасом для участі у панахиді. Особливо хвилюючою була ця поїздка для учасниці нашого хору Лариси Петрівни Бобрик, очевидиці тих страшних подій. Видно так було угодно Всевишньому: вона з сім’єю залишились живими. Від її спогадів, нам, які народились у мирний час, стає моторошно та страшно.
Вже стало доброю християнською традицією відправляти після Служби Божої панахиду за невинними душами, які знайшли вічний спокій у Малинській землі. Благочинний нашого району Василь Ліщук наголосив, що ми повинні молитись за душі закатованих, а також і катів, щоб лихо не повторилось в історії.
Щороку відбувається мітинг-реквієм біля меморіалу, де на пам’ятнику викарбувані слова: «І мертві, ми будемо жити в частці вашого щастя, бо ми вклали в нього наше життя».
Викликає заздрість те, як шанують свою історію чехи, вже більше 40 років приїздять сюди сивочолі і ще зовсім маленькі. Генеральний консул Республіки Чехія Девід Павліта подякував жителям Малина, які свято бережуть пам’ять про загиблих чехів, поляків та українців. Алла Фінкоусова, організатор поїздок чехів в Україну, зазначила, що кожен їх приїзд – це батьківська заповідь, яка буде передаватися з роду в рід. Після панахиди та хвилини мовчання були покладені квіти та вінки.
Побували гості та духовенство і на чеському цвинтарі, де освятили та відкрили монумент-символ незабутності про Малинську трагедію. Пам’ятник спорудили на кошти волинських чехів, це майже копія того, що тут височів раніше. Неподалік спочивають вічним сном воїни УПА, які поспішали рятувати бранців. Несподівана кулеметна черга обірвала їхні молоді життя…
Малин – це біль, пам’ять та пересторога, яка поріднила горем українців та чехів. Ми черпаємо у цій страшній, трагічній минувшині надію на те, що страхіття будуть обминати нас у майбутньому.
«Блаженна путь, якою йдеш сьогодні, душе, бо приготоване тобі місце упокоєння. Душі їх у блаженстві перебуватимуть, пам’ять їх з роду в рід».
Наталія Гаврилів
