“Світ – це книга, і хто не подорожував, прочитав тільки одну сторінку’’

Паломництва до святих місць є дуже поширеними на наших землях і займають важливе місце в духовному житті українського народу. Уже в IV столітті блаженний Августин писав: «Се не є ніякий забобон, коли побожний нарід відбуває паломництво до тих місць, де Господь через мощі чи образи святих ділає чудеса».

Керуючись цими словами, парафіяни нашого храму часто здійснюють паломницькі поїздки. Кожен із нас іде своїм життєвим шляхом. Дуже часто він буває важким. Єдиною надією залишається відчуття того, що ми не самотні, що Господь постійно підтримує нас, укріпляє, освячує і благословляє. Божа благодать діє у всьому світі, але є місця, де вона особлива. Це місця посиленої молитви, особливого благочестя, ревності та щирої відданості Богові. Таким місцем є Український Афон-Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Саме туди, у мальовничу Прикарпатську місцевість, 6 липня 2012 року з благословення митрополита Рівненського та Острозького Іларіона вирушила група паломників на чолі із настоятелем прот. Тарасом Варваруком. Монастир привітав нас м’яким і теплим туманом, немов огорнув тишею, молитвою, задумою. Насамперед ми вирушили до Блаженного каменя, місця подвигів преподобних Іова та Феодосія Манявських. Там ми відслужили подячний молебень до преподобних отців та всіх святих землі української. Молитва швидко відновила сили, зникло відчуття втоми (адже дорога до каменя підкорилась дуже наполегливим), натомість душа прагнула знову і знову мандрувати місцями, де навіть стежки розповідають про те, що тут ступали ноги святих людей. Мабуть, усіх прочан не покидало відчуття захоплення житіями преподобних, які в суворих умовах несли свій хрест. Незважаючи на зайнятість (7 липня тут чекали на приїзд патріарха Філарета), ченці з великою радістю молились із нами на Божественній Літургії, запросили нас на молебень до Свято –Воздвиженського храму до ікони Пресвятої Богородиці «Ігумені Манявської», провели екскурсію, розповіли про святині монастиря. Після відвідин обителі ми милувались красою Манявського водоспаду. Було трохи сумно, бо залишали місця особливої Божої благодаті нелегко, але в наших серцях залишився блаженний спокій, краплини Божого благословення, слід безкінечної Божої любові і великої вдячності гостинним братчикам за сердечний прийом, бажання неодмінно повернутись сюди знову.

Того дня ми завітали і до Свято-Успенської Унівської лаври. Монастир славиться чудотворною іконою Богоматері та цілющим джерелом. Тут є копія Туринської Плащаниці, часточка Чесного Животворчого Хреста, часточки з Гробу Господнього та Гробу Пресвятої Богородиці та багато інших святинь. Історія монастиря також дуже цікава і складна. Щороку монастир приймає сотні тисяч паломників. Саме в таких місцях незримо відчуваєш Божу присутність. Тут ніби зупиняється час. Ми відслужили подячний молебень до Богородиці, яка є подателькою Божої ласки, бо Вона співдіяла в ділі нашого спасіння. Усі ми знаємо, що Бог уділяє нам усяку ласку за посередництвом Марії, Матері Божої.

Проща – це велика жертва для Господа. Переносячи в дорозі труднощі, часом і біль ми немов співстраждаємо з Христом, Який ніс хрест на Голгофу. Ми перепрошуємо Бога за наші гріхи, випрошуємо благословення і здоров’я. Нехай люди йдуть на прощі до святих місць, але також і в своїх церквах моляться, просячи Бога про поміч. Бог чує наші молитви всюди, головне мати сильну віру.

Наталія Гаврилів